Виставка, яку ми відкриваємо напередодні 80-ї річниці вибуху повстання у Варшавському гетто, буде багато в чому унікальною. Перш за все автор концепції виставки проф. Барбара Енгелькінг і кураторка Зузанна Шнепф-Колач створювали експозицію на основі досвіду цивільних осіб, що був зафіксований в їхніх нотатниках чи щоденниках, під час або після закінчення повстання. Слова – це майже все, що від них залишилося, єдиний слід цих людей.

Завдяки словам ми відновлюємо пам’ять про Анонімну авторку, яка переховувалася в бункері біля вулиці Мила 44, про лаборантку Стеллу Фідельсайд, яка народила сина в бункері, і 17-річного Леона Найберга, який повернувся в гетто, дізнавшись, що там планується повстання. Нарешті – ми дізнаємося історію Хени Кучер (сьогодні Кристина Будницька). Вона – одна з небагатьох людей, живих донині, і тих хто пам’ятає повстання. На виставці вона поділиться з нами історією своєї родини – своїх батьків і сімох братів і сестер, убитих у гетто.

Виставка розповідає про історію, яка сталася тут: у Варшаві, в районі  Муранов. На місці, де нині знаходиться Музей POLIN. Вона розповідає про долі близько 50 000 мирних жителів, які під час повстання ховалися в лабіринті бункерів і укриттів. Сліди історій цих людей досі залишаються під поверхнею землі.

Ми покажемо, як виглядало повсякденне життя в бункері: в яких умовах мешкали люди та з ким ділили укриття, як вирішували рутинні справи чи задовольняли потреби. Завдяки сценографії Малгожати Шчесняк і Саскії Хельманн ми «доторкнемося» до досвіду перебування в бункері: темряви, спеки палаючих стін, браку простору та повітря. Нас супроводжуватиме музичний пейзаж Павла Микетина, який надихався 11-річною піаністкою Йосимою Фельдшух, яка померла від запалення легенів у криївці на арійській стороні на третій день повстання.

Ми розкажемо про стосунки між тими, хто переховується, про їхні почуття та емоції. З одного боку – про конфлікти, страх, моменти паніки, відсутність надії, відчуття покинутості та байдужості світу до їх долі та усвідомлення втраченого життя; з іншого — про потребу в любові, близькості та свободі волі, про відповідальність за інших. Бажання жити, рятувати себе та своїх близьких, створювати спільноту, члени якої підтримують і захищають один одного, також є одним зі способів протистояння злу.

Ми розповідаємо цю історію також з думками про сучасний світ: про людей, чиї будинки горять, які змушені тікати в невідомість у пошуках порятунку для себе та своїх близьких, які почуваються самотніми, безсилими та покинутими. Таким чином, ми ставимо питання, що важливі в сучасному світі: як ми поводимося перед лицем смерті? Що відчувають люди, відсторонені від суспільства, оточені байдужістю чи зневагою, «потопельники» (як писали про себе багато героїв і героїнь вистави), для яких немає порятунку? Як ми можемо протистояти злу, дати йому відсіч? Що таке байдужість і до чого вона призводить? Чи соромимося ми бути свідками страждань інших?

Зважаючи на складну тематику виставки, вона рекомендована особам від 14 років. Екскурсія супроводжується аудіо, зміст якого може викликати сильні емоції.

У просторі виставки є малі затемнені кімнати, перебування в яких може викликати дискомфорт.

Виставковий простір пристосований для відвідувачів з інвалідністю, але пересуватися в інвалідному візку подекуди може бути складно.