Без тіні. Схованки євреїв у Варшавському гетто: Хена Кучер (Кристина Будницька)

«Я була поза реальністю, ніби в якійсь летаргії, навіть не боялася. Я вижила, тому що поруч зі мною завжди був хтось, хто мене скеровував», – згадує Кристина Будницька. Під час повстання у Варшавському гетто їй було 11 років і її звали Хена Кучер. Разом з батьками, братами й сестрами у бункері вона провела довгі місяці.

Вона була молодшою з восьми дітей Цирлі та Юзефа Лейзорів. До війни її батько та брати мали столярно-будівельну майстерню на Мурановській площі у Варшаві. У гетто вони спеціалізувалися на будівництві схованок, де євреї тримали свої цінності, щоб захистити їх від німецької реквізиції. З 1942 року Кучери будували сховища для людей.

Брати Борух і Шая зі своїми родинами загинули у Треблінці влітку 1942 р. Третього брата Рафала з дружиною також депортували, але вони втекли з потяга й повернулися до гетто. Під його керівництвом Кучери побудували притулок. Будівництво фінансували інші родини, які за це отримували місце в бункері.

Сховище розташовувалося у підвалі будинку на вул. Заменгофа 56/Мурановська 44. Його приміщення було викопано під двома підвалами. Був доступ до води та електрики, працювала кухня з димоходом та радіо. Для з'єднання бункера з міською каналізацією був проритий тунель.

Коли вибухнуло повстання, у бункері Кучерів було близько 40 осіб. У боях брали участь Рафал, Хаїм та Ізаак Кучери, які мали контакти з Єврейською бойовою організацією. 26 квітня німці підпалили будинок на вул. Заменгофа 56. Мешканці бункера захистилися від жару, що йшов від стін, перемістившись до прохолодної каналізації. Туди, щоправда, німці пустили газ, від якого довелося тікати назад до бункера. Його частина, що служила продовольчим складом, обвалилася. Позбавлені припасів, жителі сховища боролися з голодом і хворобами протягом наступних місяців. Тяжкохворого Рафала активісти єврейського підпілля перемістили на “арійський” бік. Ізаак і Хаїм були вбиті поляками, які під час пошуку «скарбів» у гетто виявили вхід до бункера.

23 вересня 1943 року Хена, її батьки, сестра Перла, молодший брат Єгуда і невістка Анка (дружина Ізаака) увійшли до каналізації, щоб потрапити на “арійський” бік. У батьків Хени не було сил йти далі. Разом зі старшою донькою Перлою, яка не захотіла їх покидати, вони залишилися в каналізації. Хену, Єгуду та Анку витягли та надали притулок у сховищі на “арійському” боці. Незабаром Єгуда помер від зараження водою з каналу. Рафала зрадив інформатор і його вбило гестапо.

Хена та її невістка перебували під опікою Єврейського національного комітету, який допоміг їм з прихистком та надавав допомогу. Після Варшавського повстання вони опинилися в Прушкуві, де Анка віддала Крисю до дитбудинку яким керували черниці. Там дівчинка пробула до кінця війни, а в подальші роки – до здачі випускних іспитів. Кристина закінчила технікум і працювала у Варшаві вчителькою. З 1991 року є членкинею Товариства «Діти Голокосту» у Польщі.