Без тіні. Схованки євреїв у Варшавському гетто: Стелла Фідельсайт

«Я вийшла з бункера і не знала, куди йти», — згадувала Стефанія Міленбах. Її досвід під час повстання в гетто нагадував мандрівку Одіссея в пошуках притулку, хоча б на кілька годин, на один день. Вона перебиралася з бункера в бункер, лежала під листом металу або сиділа, забившись до шафи у покинутій квартирі, перечікуючи чергову «акцію».

Вона не мала жодної підтримки. Її батьків і молодшу сестру було депортовано до табору смерті Треблінка під час Великої Акції Ліквідації у Варшавському гетто у 1942 році. У перші дні повстання її чоловіка, лікаря Соломона Свєца, забрали просто з амбулаторії та відвезли до табору Майданек, де він покінчив життя самогубством, прийнявши отруту, про що Стефанія дізналася лише після війни. У квітні 1943 року вона все ще шукала чоловіка і чекала на нього у сховищі, де вони домовились зустрітись. Вони були молодою родиною, познайомилися в гетто, в єврейській інфекційній лікарні «Czyste», де Стефанія, випускниця біологічного факультету, працювала лаборанткою.

Наприкінці повстання Стефа приєдналася до групи людей, яких вона раніше не знала – тих, хто пережив пожежі у гетто, як і вона, і шукав притулку. Відтоді вони разом переховувалися в укриттях та бункерах на вул. Волинська 6 та 11. Протягом довгих місяців, проведених у руїнах знищеного гетто, вони боролися з голодом, спрагою, хворобами та смертю. У листопаді 1943 року Стефанія в бункері народила сина. Через кілька днів дитина померла від голоду.

Життя в руїнах гетто тривало до грудня 1943 р. Вся група перебралась через стіну на “арійський” бік. Стефа разом із приятелькою з бункера – Шанеле, переховувалися в багатьох польських домівках. Їм допомогла Міхаліна Понциліуш, яка мала продуктовий магазин, куди жінки випадково потрапили після виходу з гетто. Кінець війни застав їх у Міланувку, куди вони втекли після Варшавського повстання.

Після війни Стефанія переїхала до своїх довоєнних друзів у Лодзь та почала вивчати режисуру в Кіношколі. У 1950 році виїхала до Ізраїлю. Там вона повернулася до своєї довоєнної професії лаборантки й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Мордкем Міленбахом, з яким незабаром переїхала назавжди до Бразилії. Вони оселилися в Сан-Паулу і в них народилася донька Анетт.