85 річниця початку Другої Світової війни
Друга Світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року з німецького вторгнення, стала найбільшою катастрофою в історії Польщі. Вона призвела до величезних людських і матеріальних втрат. Непоправної шкоди зазнали культурні цінності. Країна вийшла з неї з іншою демографічною ситуацією та зміненим територіальним та політичним устроєм. Війна принесла немислимі страждання і нещастя всім жителям Польщі, але лише для польських євреїв вона означала знищення в самому буквальному сенсі.
Історики та демографи досі сперечаються про кількість жертв Другої Світової війни, але навіть на рівні символічної цифри шість мільйонів загиблих громадян Республіки Польща, зафіксованої в історіографії (сучасні оцінки знижують її приблизно до 5,6 мільйона), можна побачити масштаб катастрофи єврейської громади. Війна призвела до загибелі близько двох мільйонів вісімсот тисяч польських євреїв. Таким чином, вони становили близько половини загиблих польських громадян. Польські євреї, знищені німцями, становлять половину від загальної кількості жертв Голокосту. Ці дві пропорції виразно демонструють місце, яке займає винищення євреїв в польській історії Другої світової війни.
З огляду на співвідношення єврейського та неєврейського населення Польщі, відсоток втрат у цих двох групах був діаметрально протилежним. Понад 85% польських євреїв загинули під час війни, тоді як вижили не більше 15%; серед неєврейського населення пропорції були протилежними. Більшість польських євреїв вціліли завдяки тому, що під час війни опинились за межами окупованих німцями територій, переважно у внутрішній частині Радянського Союзу. На територіях, окупованих Третім Рейхом, шанси на виживання були мінімальними. Нові детальні дослідження дев'яти повітів Генерального губернаторства показують, що на їх територіях лише від 1 до 6 відсотків євреїв пережили німецьку окупацію.
Про рішучість німців знищити всіх євреїв, мотивовану божевільною расистською ідеологією, свідчить не лише кількість жертв, але й темпи Голокосту. Безпосереднє винищення євреїв шляхом масових розстрілів німці розпочали влітку 1941 року після окупації східних територій Польщі, раніше окупованих СРСР. У грудні 1941 року вони утворили перший центр знищення в Хелмно. В наступні місяці з'явилися табори знищення в Белжці, Собіборі, Майданеку, Треблінці та Аушвіц-Біркенау. Однак лише половина польських євреїв загинула в газових камерах. Решта стали жертвами страт на Сході або були вбиті на місці під час депортаційних операцій у гетто. Таким чином, винищення відбувалося здебільшого на очах у сусідів-неєвреїв, що також стало для них травмою з довготривалими наслідками. Про це свідчить цитата з одного зі звітів Урядової делегації у Польщі від жовтня 1942 року, в якому зазначалося «Вся Польща - це територія кривавого винищення євреїв».
Найкривавішим періодом винищення польських євреїв став 1942 рік, особливо його друга половина. Більшість з них загинули до його закінчення. Загалом німці вбивали польських євреїв лише протягом 28 місяців - з липня 1941 р. по листопад 1943 р. У 1944 р. залишилось лише одне велике місце концентрації євреїв - Лодзьке гетто, яке було остаточно ліквідоване в серпні 1944 р. Цивілізація польських євреїв, яка процвітала вісімсот років, перестала існувати.
