Річниця злочину в Єдвабному

10 липня 1941 року кілька сотень єврейських мешканців села Єдвабне Ломжинського повіту були спалені живцем у стодолі. Не дивлячись на те, що без сумніву, злочин був організований німцями, його безпосередніми виконавцями були поляки з Єдвабного та навколишніх сіл.

10 липня група поляків під німецьким наглядом вигнала євреїв Єдвабного з їхніх домівок на міську площу. Там їх принижували, били і кілька годин тримали під палючим сонцем, наказавши виполювати траву з бруківки. Групу обраних чоловіків змусили розбити пам'ятник Леніну і влаштувати імітацію «похоронної процесії». Потім їх вбили і поховали разом із залишками пам'ятника в стодолі на околиці міста. У фіналі трагедії чоловіків, жінок і дітей, які зібралися на ринковій площі, зігнали в той самий сарай і підпалили будівлю. Одночасно тривало пограбування єврейських будинків.

Одним з ключових чинників цих подій було заохочення і потурання насильству проти євреїв з боку німців. У Єдвабному був польовий поліцейський відділок, а в день або напередодні злочину прибули командос німецької поліції безпеки, які провели переговори зі стихійно обраною муніципальною владою. Саме мер Мар'ян Каролак та його призначенці відіграли центральну роль в організації погрому.

У той час, одразу після нападу Німеччини на СРСР, німці сприймалися місцевим населенням як визволителі від жорстокої радянської окупації. Їхнє підбурення, апелювання до антисемітських упереджень і стереотипу «жидокомуни», впало на благодатний ґрунт. Погром у Єдвабному набув вигляду символічної помсти поляків євреям за радянські репресії. Жертви були затавровані таким чином, щоб підкреслити нібито зв'язки всієї єврейської громади з комуністами.

Злочин у Єдвабному був не поодиноким випадком, а фрагментом більшого явища. Подібне вбивство шляхом спалення жертв у стодолі сталося трьома днями раніше у сусідньому Радзилові. Загалом на Ломжинщині та Білосточчині антиєврейські виступи польського населення влітку 1941 року відбулися у понад двадцяти населених пунктах. У ширшому контексті ці події були частиною хвилі погромів євреїв, що прокотилася вздовж Східного фронту, на територіях, які перейшли від радянської до німецької окупації, від Латвії до Бессарабії.

Після війни відбулися десятки судових процесів над учасниками погромів у Ломжинську та Білостоцькому регіонах. У справі Єдвабного на процесах 1949-1950 років до тюремного ув'язнення було засуджено 10 осіб. У 2000-2003 роках Інститут національної пам'яті провів нове розслідування вбивств в Єдвабному. Воно дійшло однозначного висновку, що злочин був скоєний поляками, підбурюваними німцями. В рамках розслідування було встановлено місце злочину та місце поховання жертв. У 60-ті роковини погрому в Єдвабному на цьому місці відкрили новий пам'ятник, який замінив старий меморіальний камінь з написом, що приписував відповідальність за скоєння злочину виключно німцям. На церемонії президент Польщі Александр Кваснєвський вибачився «від свого імені та від імені тих поляків, чию совість зачепив цей злочин».

Масове вбивство в Єдвабному було оприлюднено в книзі Яна Томаша Гросса «Сусіди. Історія знищення єврейського містечка», опублікованій у травні 2000 року. Це стало шоком для громадської думки, оскільки підважило образ поляків як виключно невинних жертв війни. Емоційні дискусії про цю подію набули масштабу однієї з найважливіших публічних дискусій про новітню історію Польщі.