Погром в Кельцях

У четвер, 4 липня 1946 року, натовп мешканців м. Кельці за підтримки міліції та солдатів вчинив масове вбивство євреїв, які пережили Голокост і мешкали в будинку на вулиці Планти 7/9. Причиною, що спричинила спалах насильства, стала чутка про ритуальні вбивства дітей-християн.

Події, що призвели до погрому, почалися зі зникнення восьмирічного Генрика Блащика. Його батько, Валента Блащик, заявив про це у відділок міліції. Тим часом хлопчик перебував в селі, про що батьки не знали. Коли ввечері 3 липня він повернувся додому, то, побоюючись покарання, розповів, що його три дні утримували євреї в підвалі, звідки йому вдалося втекти. Хлопчик, очевидно, мав на увазі поширену легенду про викрадення християнських дітей «для маци» (і модернізовану версію, що існувала після війни - про використання крові для переливання виснаженим євреям).

Ранком 4 липня Валента Блащик і його син пішли до міліцейського відділку, щоб подати заяву. Дорогою малий Генрик «впізнав» будинок, де його нібито утримували. У багатоквартирному будинку на вулиці Планти, 7/9 мешкали більше сотні євреїв, що пережили Голокост. У ньому містився Єврейський комітет і кібуц, що готував емігрантів до виїзду до Палестини, але підвалів не було взагалі. На місце вислали патруль Народної міліції. Дорогою міліціонери поширювали інформацію про те, що їдуть шукати вбитих польських дітей. До них приєдналися мешканці міста, і новина про ритуальне вбивство поширилася містом з шаленою швидкістю. Поки новина ширилася, кількість «вбитих» дітей зросла до десятка або близько того. Біля єврейського будинку почав збиратися вороже налаштований натовп.

Каталізатором погрому стала поведінка силових структур. Обшук, проведений міліціонерами «у пошуках вбитих дітей», здавалося, підтверджував суспільні уявлення про ритуальне вбивство. У натовпі наростав психоз, лунали вигуки «смерть жидам», «бий їх за наших дітей», у бік будинку на вулиці Планти летіло каміння. Солдати, яких відправили на місце події, замість того, щоб стримати ситуацію, змішалися з цивільним населенням і фактично приєдналися до погрому. Коли військові увійшли до будинку в пошуках зброї (євреї легально володіли кількома пістолетами для самозахисту), всередині пролунали постріли. Поповзли чутки, що євреї вбили польського лейтенанта. Насправді ж стріляли солдати, вбивши, серед інших, голову Єврейського комітету доктора Северина Кахане. Почалися пограбування.

Солдати і міліціонери, які поділяли загальний настрій, виводили євреїв на вулицю і віддавали їх у руки натовпу. Кількох людей викинули з вікон і з балкона другого поверху. Жертв били рейками, камінням, залізними прутами і прикладами гвинтівок. Деякі з жертв мали вогнепальні поранення та поранення від багнетів. Нечисленні офіцери і цивільні, які заступилися за євреїв, були затавровані агресивним істеричним натовпом як «жидівські маріонетки». Тим часом чутки про ритуальне вбивство дійшли до металургійного заводу «Людвікув» у Кельцах. Під гаслом «Ви тут працюєте, а там вбивають ваших дітей» кілька сотень робітників, озброєних металевими інструментами, кинулися на вулицю Планти. Їхній прихід розпочав другу, найкривавішу фазу погрому. Насильству було покладено край у другій половині дня завдяки втручанню іншого, краще керованого загону армії, який евакуював євреїв у безпечне місце.

Антиєврейська агресія поширилася також на вулиці міста. Відбулося кілька вбивств і нападів на єврейські оселі. Вороже налаштовані натовпи збиралися також біля шпиталю, куди привозили поранених. Під впливом новин про ритуальне вбивство відбувалися також напади і вбивства євреїв у поїздах на залізничних лініях, що проходили через Кельці.

Під час погрому було вбито щонайменше 40 євреїв, а також 2 поляків, які заступилися за них; близько 40 осіб було поранено. Наслідком погрому в Кельцах став спалах паніки серед польських євреїв і хвиля еміграції, яка налічувала близько 100 000 осіб.

Погром у Кельцах поставив у незручне становище місцеву владу, яка невміло і хаотично відреагувала на події. Він також отримав гучний резонанс за кордоном. 8 липня було організовано показовий похорон жертв за участю представників влади, єврейських комітетів, армії, громадських організацій та мешканців міста. Днем пізніше розпочався перший судовий процес над злочинцями, під час якого дев'ять випадково обраних осіб були засуджені до смертної кари в порядку спрощеного судочинства. На наступних судових процесах ще десятки учасників погрому були покарані тюремним ув'язненням.

Влада звинуватила в організації погрому антикомуністичне підпілля. Опозиція та підпілля, у свою чергу, розглядали погром як провокацію комуністичної влади з метою відвернути увагу від фальсифікації референдуму 30 червня 1946 року. Серед конспірологічних теорій погрому в Кельцах була й така, що його спровокували сіоністи, щоб прискорити еміграцію євреїв з Польщі. Однак сучасне прокурорське розслідування та дослідження істориків не змогли надати доказів чиєїсь провокації.

Погром у Кельцах можна пояснити, не вдаючись до цієї гіпотези, проаналізувавши динаміку соціальної взаємодії, в основі якої лежали глибоко вкорінені упередження, образа на євреїв, які поверталися після війни, побоювання щодо повернення ними власності, і, нарешті, живий стереотип «жидокомуни». Запалом цього соціального динаміту стала чутка про ритуальне вбивство і поведінка «людей у формі», яка легітимізувала дії натовпу. До того ж, це не був унікальний випадок. Подібний механізм спрацював у випадку краківського погрому в серпні 1945 року.