Березень 1968. Історична інформація

8 березня 1968 року комуністична влада Польщі жорстко придушила студентський мітинг у Варшавському університеті, викликавши одну з найскладніших суспільно-політичних криз у післявоєнній історії Польщі. Її наслідком стало придушення польського інтелектуального життя та вимушена еміграція 13 000 польських євреїв, які стали об’єктом жорстокої антисемітської кампанії, розв’язаної владою.
Протягом кількох років у суспільстві зростало невдоволення політикою першого секретаря Комуністичної партії Владислава Ґомулки. Прогресуюче обмеження свобод, здобутих на хвилі десталінізації 1956 року, було особливо відчутне серед інтелігенції та у творчих колах.
- Було ліквідовано багато незалежних ініціатив;
- Відчувалося посилення цензури;
- Обмежувались контакти з Заходом.
Водночас точилась закулісна боротьба за владу всередині Польської об’єднаної робітничої партії. Зростав вплив так званих партизанів – антиліберальної групи, зосередженої навколо міністра внутрішніх справ Мечислава Моцара, яка намагалася заручитися громадською підтримкою за допомогою націоналістичних гасел.
Антиреформаторській політиці Польської об’єднаної робітничої партії протистояла студентська громада, одним із лідерів якої був Адам Міхнік. Після того, як влада зняла з показу «Дзяди» Адама Міцкевича (антиросійські теми драми, сприйняті як антирадянські алюзії, викликали спонтанну реакцію глядачів), вони організували 30 січня 1968 року демонстрацію під пам'ятником поету, під гаслом «незалежність без цензури».
8 березня 1968 р. міліція та бойовики т. зв. робітничого активу розігнали мітинг, скликаний у дворі Варшавського університету на захист незаконно виключених з університету Адама Міхніка та Генрика Шляйфера. Це спричинило загальнонаціональну хвилю молодіжних і студентських протестів. У багатьох містах відбулися вуличні зіткнення (в яких брали участь також старшокласники та робітнича молодь) і сидячі страйки в університетах. Студенти, натхненні також реформами «Празької весни» в соціалістичній Чехословаччині, протестували проти жорстокості та брехливої пропаганди влади та висували вимоги демократизації системи.
Відповіддю влади стали не лише репресії (2700 затриманих, 700 оштрафованих комісіями з правопорушень, 60 притягнутих до кримінальної відповідальності, тисячі виключених з університетів студентів і десятки звільнених науковців), а й пропагандистська кампанія ненависті, в якій головну роль відігравали антисемітські мотиви.
Перший етап антиєврейської кампанії відбувся ще у 1967 році, у зв'язку з перемогою Ізраїлю в Шестиденній війні з підтримуваними Радянським Союзом арабськими державами. Після того, як Ґомулка публічно назвав польських євреїв, які святкували перемогу Ізраїлю, «п’ятою колоною», антиізраїльська пропагандистська кампанія переросла в антисемітську. Це призвело до антиєврейських чисток у державному та партійному апараті, зокрема у війську.
У березні 1968 року влада знову вдалася до антисемітського інструментарію. Деякі учасники студентських протестів були єврейського походження, що дало владі привід звинуватити їх у т. зв. сіонізмі. Хоча пропаганда уникала слова «єврей», влада, цинічно граючи на антиєврейських настроях у суспільстві, хотіла таким чином викликати огиду до своїх опонентів. Також активно використовувався негативний стереотип т. зв. «жидокомуни». Пропагандистська схема наголошувала на тому, що протести були інспіровані не лише імперіалістичними «сіоністами», але і політично «збанкрутілими» євреями-комуністами – колишніми сталіністами. Це дало привід «партизанам», які прагнули влади, ініціювати зміну еліт. Її символом стали так звані березневі доценти в університетах, які зайняли місця відсторонених професорів.
Спираючись на народний антисемітизм, влада організовувала «антисіоністські» мітинги в містах і зібрання трудових колективів. Наслідком цих сеансів ненависті стала нова хвиля чисток у партійному апараті, адміністрації, економіці, яка торкнулася тисяч людей. Частина з них, окрім державного антисемітизму, зазнали ще й ворожої реакції оточення. Водночас, об’єктами нападів стали й ті, хто симпатизував своїм єврейським друзям і колегам.
Масштабна антисемітська кампанія вразила всю єврейську громаду Польщі та її інституції. Її результатом стало те, що близько 13 тисяч євреїв вирішили залишити країну. Тих, хто виїжджав, позбавляли польського громадянства. Березень 1968 року став кінцем організованого єврейського життя в Польщі.